Офіційний сайт Пологівської міської ради

Пошук

Розділи

Календар

« Жовтень 2020 »
Пн   5 12 19 26
Вт   6 13 20 27
Ср   7 14 21 28
Чт 1 8 15 22 29
Пт 2 9 16 23 30
Сб 3 10 17 24 31
Нд 4 11 18 25  

Історична довідка

 

Село Басань засноване у 1790 році вихідцями із сіл Стара Басань і Нова Басань Чернігівської губернії. Розташоване на правому березі річки Мала Токмачка. Назва походить від назви села, звідки прибули переселенці. Топонім має слов’янське походження «баса» – «красива». Існує версія, за якою слово «басань» вважається тюркським і має значення «голова, вершина, початок». У 1880-ті роки вживалася назва Басанка. До 1917 року село було волосним центром із населенням більш як 7 000 осіб. До початку 1930-х років село поділялося на п’ять «сотень» (частин), які не мали назв і розрізнялись за номерами. Центр села називався Слобода. Свого часу в селі були два великих кутки – Щорса і Промінь. У селі є балки: Дев’ятчина, Куликова, Глибока. Вихідцями з села Басань були започатковані хутори: Олексіївський, Богодарівський, Інженерний.

У центрі села була збудована та діяла церква. В «Справочной книге Екатеринославской епархии» від 1908 року говориться: «Церковь каменная, построена в 1890 году на средства прихожан. Престол в ней один во имя Успения Пресвятой Богородицы. Количество дворов в приходе – 725. Общее количество прихожан мужского пола – 2895, женского пола – 2827». Священником при церкві був Микола Петрович Іваніцкий, 35 років, який закінчив курс Катеринославської духовної семінарії. Мав він дружину та 3 дітей. Проживав в «общественном доме», «казённого жалования» отримував 141 карбованець 12 копійок. Цікавим є запис про те, що проживали в Басані і розкольники, яких було чоловічої статі – 9, жіночої статі – 8 осіб.

Діяла в Басані церковно-парафіяльна школа. У 1905-1906 роках в Басані було відкрито четверте одноштатне училище.

На початку ХХ століття працювала в селі бібліотека-читальня, яка ще й до того займалася реалізацією «мелкого товара».

Добре відома в районі історія про те, як чоловік із Кубані якось надіслав листа Басанському сільському голові. В листі були ілюстрації до журналу «Нива» за 1895 рік. Приємне здивування викликала ілюстрація художника Івана Їжакевича, що мала назву «Обжорный ряд с. Басань, Екатеринославской губернии». Дійсно, цей художник подорожував разом з Дмитром Яворницьким, збираючи матеріал про козацьку минувшину. Як свідчить ця робота, побували вони і в Басані. Пояснення, що таке «обжорні ряди» було розміщено в «Ниві»: «Обжорные ряды встречаются по всей Руси, на всех торжищах, как постоянных – рынках, так и временных – ярмарках, базарах. Ряды эти представляют из себя не что иное, как самого низшего разбора рестораны для народа, где за ничтожную плату бедный люд получает готовую пищу, в виде пирожков, яиц, рыбы, сырых овощей, понятно, самого низкого качества. Продажей пищи занимаются самые обыкновенные женщины. Такие обжорные ряды особенно распространённы в Малороссии, в силу обилия и дешевизны овощей и фруктов. Один из таких обжорных рядов именно в с. Басань Екатеринославской губернии и изображён художником Ижакевичем…».

У 1908 році чисельність населення села становила 6454 особи, дворів – 847.

Із довідника населених пунктів Запорізького округу дізнаємось, що станом на 1928 рік в селі Басань було 788 господарств, населення – 4324 особи. Діяли 3 лавки: державна, кооперативна, приватна. Державних промислових та кустарних закладів не було, а існували приватні: 15 вітряків, 2 круподери, 5 кузень, 2 чинбарні, 1 бондарня, 5 гончарень, 1 цегельня.

В 1922 році вихідці села заснували колективне господарство – комуну «Авангард». Про успіхи комуни було відомо далеко за межі району. Адже саме тут (до цього ніде в районі) з’явилося електричне освітлення та радіо, був власний водогін і навіть грошова одиниця – чеки. В 1930-х роках господарство комуни перейшло до колгоспу імені Куйбишева.

В роки Другої світової війни більше 500 жителів Басані пішли на фронт, майже 200 із них загинули. В пам'ять про земляків в селі висаджений березовий гай.

18 вересня 1943 рокучастинами 50-ї гвардійської стрілецької дивізії (командир – полковник Владиченський А. С.) 5-ї ударної армії Південного фронту село Басань було звільнене від нацистської окупації. На території села є братська могила воїнів, які загинули, звільняючи село, та пам’ятник загиблим односельцям.

У повоєнні роки на території сільради діяли: колгосп імені Ульянова, імені Щорса, працював цегельний завод.

Для потреб населення працювали 4 бібліотеки з книжковим фондом в 25 тисяч екземплярів, стадіон, 2 дитячих садочки на 1000 місць, будинок побуту, відділення зв’язку, 4 магазини.

У 1961 році розпочато буріння Басанської свердловини. Її глибина сягає майже 100 метрів. Басанська вода дуже смачна та має цілющі властивості. Вона є одним із семи чудес Пологівського району.

З липня 2015 року в селі Басань почала діяти перша в Пологівському районі Українська православна церква Київського патріархату на ім’я Успіння Пресвятої Богородиці.

У 2016 році Голова Верховної Ради України підписав постанову № 4085 «Про перейменування окремих населених пунктів і районів». Згідно з документом, нові назви отримали 9 районів і 278 населених пунктів. У Пологівському районі перейменовано три населені пункти: село Ульянівка (Басанської сільської ради) – на село Ожерельне; село Чапаєвка – на село Воскресенка; село Чубарівка – на село Федорівка.

Станом на 2018 р. до складу Басанської сільської ради входили села Басань та Ожерельне.

Колишній центр Басанської сільської ради.

Згідно рішення №10 Пологівської міської ради сьомого скликання від 25 липня 2019 року «Про утворення старостинських округів на території Пологівської міської ради» з метою забезпечення представництва інтересів жителів населених пунктів Пологівської міської ради Пологівського району Запорізької області, що увійшли до Пологівської об’єднаної територіальної громади з адміністративним центром в м. Пологи, був утворений Басанський старостинський округ Пологівської міської ради з центром у селі Басань, що складається із сіл Басань та Ожерельне.

Уродженцями села є:

Рижов Марко Миколайович (26.10.1893-20.10.1982). Народився в селі Басань (нині Пологівського району). Був одним із засновників комуни «Авангард». Працював директором Новокарлівської НСШ, Чубарівської СШ, Басанської СШ. Заслужений вчитель УРСР.

Галюк Никон Павлович (23.03.1899-27.07.1988), Герой Соціалістичної Праці (1966). Народився в селі Басань Олександрівського повіту (нині село Пологівського району). Голова колгоспу «Шлях до комунізму» (1946-1969). Нагороджений орденом Леніна (1958, 1967), медаллю «За успіхи в соціалістичному сільському господарстві», знаком «Відмінник соціалістичного змагання» (1957), срібною медаллю ВДНГ (1955), золотою медаллю ВДНГ (1957, 1967).

Носенко Ульяна Петрівна (26.11.1907-24.11.1985) в роки Другої світової війни, ризикуючи власним життям, врятувала життя дівчинки-єврейки, за що відзначена почесним званням держави Ізраїль «Праведник народів світу».

Чеберко Андрій Іванович народився в селі Ульянівка (нині Ожерельне Пологівського району).Генеральний директор ТОВ «Дніпрокераміка», кандидат технічних наук, заслужений працівник промисловості України (2013), почесний громадянин міста Пологи (2015), колишній депутат Запорізької обласної ради. Нагороджений орденом «За розвиток Запорізького краю» ІІІ ступеня (2008), орденом «За заслуги перед Запорізьким краєм» ІІІ ступеня (2012), почесним знаком «За заслуги перед містом Пологи» (2002), відзнакою «За заслуги перед Пологівським районом» (2004), медаллю «Двадцять років незалежності України», медаллю «За гідність та патріотизм» (2016), орденом промисловців і підприємців «За заслуги» І ступеня (2018), занесений до районної Книги пошани (2001).

Малиш Михайло Петрович народивсяв селі Басань Пологського району.Радник голови Пологівської районної ради Запорізької області. Колишній військовослужбовець, полковник запасу. Голова районної організації Української спілки ветеранів війни в Афганістані (1986-2018), заступник голови Пологівської районної ради (1998-2001), голова Пологівської районної ради (2001-2002), депутат Пологівської районної ради. Нагороджений орденами Червоної Зірки, «За заслуги» ІІІ та ІІ ступенів, «За заслуги перед Запорізьким краєм» ІІІ ступеня та численними медалями.

Горошишин Максим Максимович (14.04.1989-19.02.2014). За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Максиму Горошишину було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).