Офіційний сайт Пологівської міської ради

Пошук

Розділи

Календар

« Жовтень 2020 »
Пн   5 12 19 26
Вт   6 13 20 27
Ср   7 14 21 28
Чт 1 8 15 22 29
Пт 2 9 16 23 30
Сб 3 10 17 24 31
Нд 4 11 18 25  

Історична довідка

Село Семенівка засноване у 1799 році переселенцями з Полтавської губернії. Згідно з іншими джерелами, історія села бере свій початок із 1807 року, коли відбувалися масові переселення на територію сучасної Запорізької області. Назва походить від назви села, звідки прибули переселенці. Західна частина села на правому березі річки Мала Токмачка тривалий час називалася Кирилівкою, за назвою колишньої фортеці Дніпровської укріпленої лінії, яка знаходилась на цій території. В «Справочной книге Екатеринославской епархии» від 1908 року зазначено, що в селі Семенівка діяла «церковь каменная, построена в 1894 году тщанием прихожан, престол в ней один – во имя Святителя Николая. Священник Тимофей Тимофеевич Драгожинский, 34 лет, окончил Екатеринославскую духовную семинарию, законоучитель, вдовец, у него есть сын 11 лет». Відомо, що священник отримував «жалование казенное» в розмірі 105 карбованців 84 коп., «количество дворов в приходе – 530, прихожан мужского пола – 2120, женского – 2174». Під час голоду 1921-1923 років комісія на чолі з жителем села вилучила з місцевої церкви дорогоцінні речі на допомогу голодуючим.

Діяла в Семенівці церковно-парафіяльна школа та 2 земські. На початку ХХ століття Семенівка перетворилася на велике село з населенням більше 5000 осіб.

У 1770 році імператриця Катерина ІІ підписала Указ про створення Дніпровської укріпленої лінії. Між Дніпром та Азовським морем на відстані 30 км одна від одної мали постати сім земляних фортець, що захищали б кордони імперії від набігів татар і забезпечили швидке освоєння південних земель. Відомо, що центральною із 7 фортець Дніпровської укріпленої лінії була Кирилівська, яку звели на території сучасного села Семенівка Пологівського району. У виданні Запорізької обласної інспекції по охороні пам’яток історії та культури «Фортеці Дніпровської укріпленої лінії: рубіж на південних землях» про Кирилівську фортецю вказано наступне: «Місце для Кирилівської фортеці обрали на правому березі річки Малої Токмачки (ліва притока Конки), у її верхів’ях, де між витоками річок проходив Муравський шлях. Спорудження цього укріплення почалося одночасно з Олександрівською фортецею у 1770 році. Сюди направили 1035 майстрових та робітних людей, 578 погоничів з волами. Для спостереженням за будівництвом було засновано казенну солдатську слободу Кінську (пізніше – село Кінські Роздори). Кирилівська фортеця проектувалася як велика споруда з чотирьох цитаделей. Але до червня 1775 року постала лише одна цитадель. Вона була оточена зовнішнім ровом та великим равеліном з боку річки для посилення оборонної лінії. Для коменданта та офіцерів звели кам’яні будинки, для солдатів – кам’яні казарми. До Кирилівського укріплення державне керівництво ставилося особливо. З п’яти фортець укріпленої лінії лише на ній у 1781 році здійснювалися будівельні роботи, а в кінці ХVІІІ ст. поруч було зведено біля двох десятків приватних та казенних будинків, склади, цегельний завод. Та надалі ці споруди не були об’єднані в загал, хоча план Кирилівської фортеці увійшов до атласів міст Новоросійської губернії 1798 та 1799 років. У 1783 році Кримське ханство було приєднане до Російської імперії, і Дніпровська укріплені лінія опинилася не на кордоні, а майже в середині країни. Потреба в фортецях, як у військових прикордонних спорудах, відпала. Указом 1784 року Катерина ІІ офіційно ліквідувала Дніпровську укріплену лінію. Але фортеці та солдатські поселення ще довгий час залишались важливими опорними пунктами для уряду». Нині від фортеці залишилися лише земляні вали. Та все ж вона є унікальною пам’яткою історії та одним із семи чудес Пологівського району, адже її будівництво сприяло освоєнню та заселенню території нашого краю.

На початку 1920-их років почала працювати Кирилівська метеостанція.

Станом на 1929 рік в Семенівці було організовано 11 ТСОЗів: «Граніт», «Нива», «Вперед іди», «Рання зірка» та інші. Поступово дрібні господарства об’єднуються у колгоспи: імені Кагановича, імені Сталіна, імені Леніна, «Комінтерн».

В роки Другої світової війни близько 400 семенівців пішли на фронт. 17 вересня 1943 року частинами 50-ї (командир – полковник Владиченський А. С.) і 295-ї (командир – полковник Дорофеєв О. П.) гвардійських стрілецьких дивізій 5-ї ударної армії Південного фронту були звільнені від нацистської окупації села Пологи та Семенівка Пологського району.

У 1960-1980-ті роки в селі була збудована нова школа, будинок побуту, бібліотека, кафе, 6 магазинів. Діяв сільський клуб, дитячий садок, аптека, лікарня, відділення зв’язку, телефонна станція, радіовузол, ветеринарне відділення, працювала залізнична станція Кирилівка.

У 2016 році в селі Семенівка на вимогу Закону України від 09.04.2015 за № 317-VIII «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» були перейменовані вулиці:

1. вулиця Леніна на вулицю Миру;

2. вулиця Чубаря на вулицю Зарічна ;

3. вулиця Жовтнева на вулицю Кирилівська.

Станом на 2018 рік до складу Семенівської сільської ради входили села Семенівка, Дмитрівське та Нова Дача.

Колишній центр сільської ради.

Село Дмитрівське засноване як хутір у 1922 році. Назва за прізвищем землеміра Івана Дмитренко. У 1938 році тут проживали 254 жителі.

Село Нова Дача засноване як хутір у 1922 році. У 1926 році тут проживали 180 осіб.

Згідно рішення №10 Пологівської міської ради сьомого скликання від 25 липня 2019 року «Про утворення старостинських округів на території Пологівської міської ради» з метою забезпечення представництва інтересів жителів населених пунктів Пологівської міської ради Пологівського району Запорізької області, що увійшли до Пологівської об’єднаної територіальної громади з адміністративним центром в м. Пологи, був утворений Семенівський старостинський округ Пологівської міської ради з центром у селі Семенівка, що складається із сіл Семенівка, Дмитрівське, Нова Дача.

Уродженцем села є Гасик Михайло Іванович, якийнародився30 червня 1929 року. Завідувач кафедрою електрометалургії Національної металургійної академії України (м. Дніпро), заслужений діяч науки і техніки України (1999), доктор технічних наук (1969), професор (1969), академік Національної академії наук України (1990), академік Академії наук вищої школи України, академік Нью-Йоркської академії, іноземний член Російської академії наук (2004), почесний член Національної академії наук Республіки Казахстан (2006), іноземний член Академії наук Грузії (2005), тричі лауреат Державної премії України. Автор понад 500 наукових праць, 24 монографій, зокрема: «Металлургия хрома» (1999), «Электрометаллургия ферросилиция» (2000), «Силикотермия марганца» (2001). Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2004), відзнакою «За заслуги перед Пологівським районом» (2003), почесний громадянин міста Пологи, занесений до районної Книги пошани (2003).